Дипломатія арабських країн

У світі більше 20 арабських держав, розташованих в Азії й Африці. Усіх їх поєднує арабська літературна мова, хоча діалекти значно відрізняються один від одного. Тому, обираючи перекладача, потрібно бути впевненим у тому, що він досконало знає той чи інший діалект.

Незважаючи на спробу арабських країн досягти єдності, між ними існують серйозні протиріччя. Але, незважаючи на розкол, розбіжності, юніоністська ідея пустила глибокі корені. Не випадково значні зусилля арабської дипломатії були спрямовані на досягнення проміжних об’єднань. Такі спроби були розпочаті в ЗО—60-х роках — створення Об’єднаної Арабської Республіки із Сирії та Єгипту, спроби об’єднання Лівії з Тунісом, Марокко, Єгиптом і Суданом, створення низки інших осей, арабський фронт відмови, що був утворений після Кемп-Девідського договору тощо. Практично "золоте правило" арабської дипломатії — приділяти першочергову увагу стосункам із своїми, як вони говорять, "арабськими братами". Це перше найближче коло кожної з арабських держав.

Наприклад, Саудівська Аравія і князівства Перської затоки. Вони активно проводили в 70—80-х роках так звану доларову дипломатію. Суть її зводилася до надання значної безоплатної допомоги "арабським братам" в обмін на лояльну просаудівську і проеміратську політику.

Арабська дипломатія в післявоєнний період відрізняється прихильністю до ідеї арабської єдності. У 1945 році у Каїрі був укладений пакт про Лігу арабських держав, доповнений у 1949 році договором про взаємну оборону і співпрацю. Мета Ліги — зміцнення зв’язків між державами, координація їхньої політичної активності задля забезпечення незалежності і суверенітету, а також сприяння інтересам арабських країн. Її завданням є також співпраця в сфері культури, охорони здоров’я, транспорту, економіки і фінансів. У 1996 році у Каїрі була проведена тридцята нарада глав арабських держав. Але протиріччя в цій організації призвели до розколу і навіть до воєн між арабськими країнами [З, с. 298—299]. ¹

Що можна сказати про дипломатію арабських держав, про встановлення контактів з дипломатами цих країн і їхню систему ведення переговорів?

Насамперед, незважаючи на спільні мову, давню культуру, ці країни настільки відрізняються одна від одної, що в присутності представників іншої країни можуть уникати обговорення питань, пов’язаних із проблемами Близького Сходу, суперечок. Усе це свідчить про те, що до кожної спроби встановити контакти і вести переговори варто готуватися уважно, з огляду на особливості кожної окремої країни та її політику.

Дипломати різних арабських країн дуже відрізняються. Деякі вкрай мовчазні. Інші — представники, скажімо, Сирії, деякі єгипетські дипломати — значно балакучіші.

Необхідність ретельної підготовки бесід з арабськими політичними діячами і дипломатами диктується високим професіоналізмом арабських дипломатів. По-перше, всі вони повинні мати свідоцтва про закінчення вищих навчальних закладів. Багато з них закінчували англійські, американські і французькі університети. У 50—60-х роках і в арабських країнах стали організовуватися школи й інститути із підготовки дипломатів.

По-друге, вони добре знають іноземні мови, в основному, англійську і французьку. Арабський дипломат Муса Фараг у своїй книзі про арабську дипломатію пише, що "ці мови широко поширені в дипломатичних колах" арабських країн. Дехто з них знає і російську.

По-третє, сама дипломатична служба арабських країн добре організована, а дипломати — дисципліновані. Так, у МЗС Єгипту роботою із близькосхідної проблеми спеціально займаються 3—4 дипломати. Кожен з них, крім загального спостереження за проблемою, веде окремі її аспекти і, що вкрай важливо, має про неї власну інформацію і виходить зі своїми пропозиціями безпосередньо на міністра, а то й на президента.

Це дозволяє оперативно вирішувати важливі проблеми. В інших арабських країнах жорстко поставлена координація зовнішньополітичних проблем міністерством закордонних справ. Щоб домогтися зустрічі з яким-небудь міністром, ви повинні відправити в МЗС ноту й отримати дозвіл.

Практично всі арабські держави є мусульманськими, входять до складу Організації "Ісламська Конференція", тому питання становища ісламських меншин, релігії, насамперед ісламу, є для них архічуттєвими.

Саудівці, маючи значні кошти у своєму розпорядженні, негласно провадять лінію на те, щоб тримати своїх послів, особливо в арабських країнах, якомога довше, всіляко прагнучи до того, щоб їхні представники були дуайєнами. При цьому вони беруть на себе всі витрати, пов’язані зі здійсненням цієї досить копіткої посади. Єгиптяни, претендуючи на роль, природно, лідера арабського світу, намагаються, як правило, групувати арабських послів і представників навколо себе, прагнучи прибрати у свої руки ініціативу в організації різноманітних політичних демаршів, зустрічей тощо [З, с. 301—302].

Арабські дипломати хороші полемісти й оратори, і це варто враховувати на переговорах і конференціях. Вони вміють налагоджувати контакти, виділяються гостинністю. У Лондоні особливо відрізнялися своєю гостинністю марокканське і ліванське посольства. Арабські дипломати — непогані актори. Коли вони не хочуть відповідати, вони посміхаються, запевняють, що не знають цього питання, відтягують час чи обмовляються "загальними фразами". Посли арабських країн звичайно суворо дотримуються інструкцій. Не маючи інструкцій, вони воліють не вступати в обговорення питання.

Араби віддають перевагу непрямолінійним відповідям на зразок: "Якщо буде завгодно Аллаху". Відмова звичайно супроводжується словесними викрутасами і похвалами на користь відхиленої пропозиції [2, с. 133—134].

Дипломати низки арабських країн воліють триматися і щодо контактів, і щодо зустрічей пасивно. Недовіра, особлива обережність характерні для низки арабських дипломатів і політиків. Один арабський дипломат визнав, що навіть при рутинних розмовах з офіційними особами інших країн він воліє говорити, що нічого не знає про обговорення питання, навіть якщо він добре поінформований, просто для того, аби мати час подумати. Іноді арабські дипломати вживають такі фрази, що відразу не зрозумієш, що вони означають, їх важко розуміють навіть самі дипломати.

Для арабів однією з важливих умов контактів, зв’язків, переговорів є встановлення довіри. Вони намагаються не стільки передбачити рішення проблеми шляхом аналізу подій, скільки використати рішення з досвіду минулого.

При цьому окремі країни мають свої особливості. Учасник переговорів у Кемп-Девіді У. Квандт відзначає, наприклад, такі типові риси єгипетської дипломатії, як почуття національної гідності, твердий стиль ведення переговорів, неухильне дотримання національної незалежності (будь-які втручання в їхні внутрішні справи рішуче відкидаються).

В арабських державах існуть свої норми етикету, протоколу, звичаї, пов’язані із способом життя, релігією, ідеологією. В одних країнах вони ближчі до середньовічних, у інших — до сучасного цивілізованого світу. їх, звичайно, треба знати, налагоджуючи контакти, при бесідах, переговорах, особливо якщо ви їдете в арабську країну. Насамперед — це відношення до Корану, до мусульманської релігії. Не варто допускати жодної критики Корану і, звичайно, треба виявляти повагу до нього. Враховуючи відношення до жінки, що прийнято в цій країні, у жодному випадку не подавати їй руку, оскільки можуть виникнути ускладення. У жодному разі не подавати чоловікові для вітання ліву руку.

Знайомлячись, не прийнято розпитувати про дружину, передавати їй привіти, і навпаки, якщо ви знаєте, що у вашого партнера є діти, потрібно розпитати про них, розповісти про своїх.

У мусульман, арабів не прийнято вживати вино, і, запрошуючи на ланч, обід, коктейль, не треба примушувати їх пити. Не можна подавати до столу свинину, а найкраще через помічника розпитати — до якої їжі більш схильні гості. В Іраку, наприклад, на великих прийомах на стіл подають частини туші корови й усі розривають її руками, тому не просіть ніж і виделку. Якщо перед кавою вам пропонували прохолодні напої — це означає, що час, відведений для зустрічі, вичерпано. У Північній Африці не прийнято пити під час їжі. У Марокко після їжі вам запропонують три склянки чаю з м’ятою — і ви все це повинні випити. Потиснувши руку господарю-марокканцю, потрібно піднести її до губ.

Джерело: Дипломатичний протокол та етикет. Сагайдак О. П.

Я займаюся перекладами різноманітних текстів з арабської мови, висвітлюю цікаву, на мій погляд, інформацію про Близький Cхід, ділюся матеріалами, які до цього не вдавалося знайти в інтернеті. Звісно, є матеріали, що не зовсім підпадають під основну тематику блогу, однак безумовно, не є менш важливими. Надалі приймаються будь-які побажання щодо майбутніх матеріалів блогу,  передбачається публікація текстів двома мовами - українською та англійською. Вміст блогу, безперечно, поповнюватиметься новими матеріалами. Якщо Вас зацікавить співпраця зі мною, зверніть увагу на поле "Контактна інформація", що розташоване у нижній частині блогу. Дякую за увагу!

Чудова пісня у виконанні Казіма Ас-Сагіра і Джаннат на слова іраксього поета Нізара Каббані.

Промова президента Башара Аль-Асада щодо критичного становища у Сирії(продовження) 06/01/2013, Дамаск.

Тож вирішили помститися народу, поширюючи тероризм де заманеться.

Вони називають це революцією, коли воно аж ніяк з нею не пов'язане. Революція потребує ідейних мислителів. Революція ґрунтується на ідеї… А де ж той мислитель?.. Хто знає ідейного натхненника цієї революції?.. Революція потребує вождів… Хто знає вождя цієї революції?.. Революція ґрунтується  на знанні та ідеї, а не на невігластві… Спрямовуванні країни вперед, а не відкиданні на століття назад. Поширенні світла у суспільстві, а не позбавленні людей електроенергії… Зазвичай революція – це революція народу, а не щось імпортоване із закордону задля  повстання проти цього народу… Революція заради інтересів народу, а не всупереч. Тож хіба це революція а вони – революціонери? Вони - це лише збіговисько злочинців.

Поза усим цим стояли такфірити(прим. пер.: прибічники концепції такфіризму), які працювали на задньому плані, здійснюючи підривні операції та масові вбивства… Висунувши бойові загони на фронті… Підтримуючи їх з тилу… Кожного разу, коли армія та народ пліч-о-пліч ставали на заваді цих убивств та злочинів, вони наближали їхній крах. Не знайшовши іншого виходу, такфірити перейшли до відкритої війни і взяли до рук штурвал судна крові, вбивства і жорстокої розправи. Адже такфіризм – це чужа для нашої країни ідеологія, вона неодмінно з'явилася із закордону, разом з людьми  та ідеями… А тепер рівновага похитнулася… Такфірити… Терористи… Аль-Каїда… Вони називають себе джигадистами, прийшовши з усіх усюд… Очолюють сухопутні терористичні операції, а ті, хто озброєні – перейшли на задній план, ставши спільниками в актах захоплення, грабунку та руйнації… Слуги… У кращому випадку – проводирі. Шпигуни серед своїх співвітчизників в інтересах такфіритів-убивць, які не говорять жодною мовою, окрім мови різанини.

Брати, ми воюємо з тими… Багато хто з них не сирійці… Прибули заради спотворених понять і фальшивих термінів, називаючи їх «джигадом», тоді як ці терміни і поняття є вкрай далекими від джихаду та ісламу водночас. Певна річ, більшість наших противників зараз – це ті терористи, які несуть ідеї Аль-Каїди. Я вважаю, що більшість із вас знають про те, як такий вид тероризму існував в Афганістані три десятки років, спочатку під покровительством Заходу, а потім за арабського фінансування -  вже після завершення місії цих терористів,  коли розвалився Радянський Союз та зі звільненого Афганістану  було виведено війська. Цей тероризм почав завдавати удару скрізь в Арабському світі. Завдавши удару в ісламському світі, він перекинувся на Захід. Вони намагалися позбутися його шляхом війни в Афганістані та іншими способами, як-от нападом на Ірак, однак цей тероризм був дуже завзятим і продовжував поширюватися, став проникати у серцевину власне західного суспільства, і ці події в Арабському світі, зокрема в Сирії - це  сприятлива нагода для його посилення… А західні сили, шляхом транспортування до Сирії якомога більшої кількості людей з метою перетворити її в землю джихаду, таким чином, хочуть позбутися двох надокучливих противників заразом.  Тобто вони ліквідовують терористів, послаблюють Сирію та вирішують надокучливу для Заходу проблему.

Одна організація, зацікавлена питанням тероризму, не пам’ятаю її назви, місяць тому чи трошки більше опублікувала звіт стосовно зменшення кількості терористичних актів загалом , і зокрема в регіоні Центральної та Східної Азії. Насправді це через те, що більшість терористів прибули до Сирії з більшості цих країн, а деякі  - із власне Західних держав. Вторгнення таких терористів у будь-яке суспільство є небезпечним, і це - очевидна істина, однак цілком можливо завдати їм поразки, якщо ми маємо волю і мужність для цього… Проте  найнебезпечнішим є вторгнення в ідейному та соціальному сенсі. Коли подібні ідеї проникають у серцевину суспільства, то воно перетворюється на  перевертня, і якщо ми не розглянемо це питання належним чином, не зважаючи на політичну кризу, в якій опинилася Сирія, в усіх її проявах… Іншими словами, потрібно проаналізувати цю проблему з точки зору ширшої, ніж розгляд власне конфліктів. Бо інакше ми залишимо у спадок дітям та онукам кров… Кров для наступних поколінь… Сирія зникне не обов’язково як назва або на географічній карті, а щонайменше як спільнота, яку ми знали. Однак це не стане на заваді ідеям,  що сіють розбрат та руйнують будь-яке суспільство географічно та політично… Це велика відповідальність, і ми всі повинні об’єднатися задля протидії цьому.

Зрештою, критичне становище має інші виміри, не лише внутрішні… Те, що діється усередині з'ясувалося для тих, хто хотів це бачити. У регіональному масштабі є ті, хто прагнуть до поділу Сирії, а інші – до послаблення. Дехто фінансує злочинців та постачає зброю, а хтось надає військову підготовку… Ворожі країни зосередилися на окупації та агресії, та й нічого дивного у їхніх діях немає… А сусідні країни чинять тиск на Сирію та її народ, щоб послабити та панувати над ним… Країни нишпорили в пошуках свого місця в історії, якого вони не мають… Тож написали цю сторінку кров’ю безневинних людей арабського народу… Зокрема Сирії…Однак Сирія та її народ - наймогутніші та найміцніші… Вони, я вам обіцяю, не підуть у забуття.

У міжнародному контексті… Ні для кого не таємниця, що Сирія залишатиметься вільною господинею, не буде у покорі і не допустить опікунства… Це те, що дратувало і продовжує дратувати Захід. Вони хотіли використати внутрішні події як засіб виведення Сирії із політичної стабільності в регіоні, поклавши край надокучливій проблемі, поширити ідею протистояння та перетворити нас на таких же васалів, як і довкола нас… Проте міжнародна спільнота - це не лише Захід. Багато країн світу, передусім, Росія та Китай, а також країни групи БРІКС та багато інших,  засуджують порушення стабільності у регіоні та втручання у внутрішні справи держав з боку інших країн, виходячи з принципів, інтересів та прагнення до свободи народів у звершенні їхньої долі… Країни, які поважають суверенітет і незалежність Сирії..

Промова президента Башара Аль-Асада щодо критичного становища у Сирії

За авторства Башара Аль-Асада

Шановний голово  та члени уряду!

Панове голови та члени громадських організацій та профспілок… Любі друзі(прим. пер., оригінал: «Сестри… Брати»). Сьогодні дивлюся на ваші обличчя і обличчя громадян моєї держави – їх затьмарила туга і біль. Я дивлюся на сирійських дітей і не бачу безтурботного сміху, що випромінювали їхні очі, так само не бачу тих ігор та забав, що розважали й малювали усмішки на обличчі.  Руки літніх людей тільки те й роблять, що здіймаються у молитвах про безпеку сина, дочки чи онука.

Ми сьогодні зустрічаємося, а страждання охопило сирійську землю, і  в усіх  її кутках не залишилося місця для радощів. На кожній вулиці і провулку - небезпека та неспокій… Ми зустрічаємося, а там матері втратили дітей… Найдорожче, що в них було – дітей… Родини втратили своїх годівників, діти осиротіли, брати розійшлися -  серед них або загиблі, або біженці, або зниклі безвісти.

Якщо все це насунуло на країну, мов чорна хмара, то як би глибоко ми не усвідомлювали трагізм становища, цього не достатньо, аби компенсувати втрату близьких , відновити безпеку і спокій в країні, забезпечити  усю територію хлібом, водою, паливом та ліками… Хто співчутливий до болю, повинен дати надію. З глибини страждання постають найважливіші рішення. Чорна хмара в небі закриває світло сонця. Однак вона є передвісницею дощу, чистоти й надії на добро і Божі дари .

Такі почуття болю і смутку, виклику й запалу – це могутня енергія. Сирія не вийде з біди… Окрім як перетворивши таку енергію на масовий народний рух, що врятує її від пазурів безпрецедентної в історії цього регіону агресії. Народний рух –  це єдині ліки для глибоких ран, що ними вкрилися тканини нашого суспільства, і ледь його не пошматували. Лише він здатен залишити Сирію на карті, зміцнити політично, відновити соціально, культурно, морально. Кожен громадянин спроможний і відповідальний за те, щоб зробити свій вклад, бодай незначний та обмежений, на його думку… Батьківщина - для всіх, тож боронімо її усі… Кожен як може, і тим, що має. Думка – це захист, позиція – захист, оберігати власність народу – захист. Щодо агресії проти країни, усіх її складових та кожного, то всі свідомі громадяни дізналися напевне, що бути пасивним, перечікувати час або чекати на інших, поки ті вирішать проблему – це, власне, рух країни у прірву. Не брати участь у вирішенні проблеми означає повернення країни назад, де поки що немає виходу із ситуації, що склалася.

Зараз багато хто потрапив у пастку, для них все зобразили так, ніби відбувається боротьба між владою та опозицією, тобто за крісло. Тож вони дистанціювалися, зберігають тишу і нейтралітет. Таким чином, cьогодні для нас усіх є обов’язком переспрямувати погляди в напрямку істинного курсу Батьківщини. А боротьба, панове, - між країною та її ворогами, між народом та вбивцями, між громадянином, його хлібом, водою, теплом і тим, хто його цього позбавляє; між  оспіваним спокоєм та  поширенням жаху.

Вони вбили безневинних цивільних,  щоб загасити світло в нашій країні. Вбили обдарованих і розумних, щоб поширити своє невігластво на наш розум. Зруйнували інфраструктуру, збудовану на кошти громадян для того, аби життя сповнилося стражданнями. Позбавили дітей шкіл, щоб зруйнувати майбутнє нашої країни і виявити свою неосвіченість. Перервали  комунікації, постачання електроенергії і палива, залишили літніх людей і дітей терпіти холодні зими позбавленими ліків, продемонструвавши свою жорстокість. Щодо їхнього лиходійства, то воно виявилося у зруйнуванні елеваторів, розкраданні пшениці і борошна, щоб хлібина стала мрією, а громадянин голодував. То хіба це боротьба за крісло й посаду?.. Чи це боротьба між Батьківщиною та її ворогами… Чи це боротьба за владу?.. Або це помста тому народові, що не дав вбивцям-терористам карт-бланш до роздроблення Сирії та нашого суспільства. Вони – вороги народу, а вороги народу – вороги Аллаха, горітимуть у пеклі, коли настане Судний день.

З самого початку вони прагнули так званої революції… А народ повстав, прибравши «народну годувальницю», яку ті хотіли таємно встановити з допомогою грошей, інформації, зброї. Зазнавши поразки, вони перейшли до другої стадії, скинули «мирні» маски і дістали зброю. Вони спробували захоплювати міста як опору, щоб  як  зграя вовків, накинутися на інші міста… Ударили з лютістю… І кожен раз, коли вони жорстоко били, великий народ своєю свідомістю й незламністю відкидав їх та розкривав їхню фальш…

Прим пер.:чекайте продовження перекладу найближчим часом, далі буде.